Питання віри не повинно бути інструментом розколу українського суспільства, - Максим Бердник
Саме про такого роду інформаційні вкиди наша редакція вирішила поспілкуватись з одеським бізнесменом, власником компаній ТОВ «СІ-ЕЛЛІНГ», СТ «КАПІТАЛ ТРЕЙД» та співзасновником Благодійної організації «СВЯТОВІР» Бердником Максимом Вікторовичем.
Максиме Вікторовичу, Ви як людина, яка незважаючи ні на що намагається вести бізнес практично, навряд залишаєтесь осторонь тих чи інших можливих державних нововведень, які часто просуваються на суспільне обговорення чиновниками різних рівнів за допомогою, так званих інформаційних вкидів?! Приміром, з останнього – це ініціатива Голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету Роксолани Підласої, яка запропонувала підвищити військовий збір з 1,5% до 3% для українців, які заробляють понад 20 тис. грн. Крім того, нардеп висловилася за введення податку на розкіш, під який можуть підпадати нові iPhone. Що Ви про це думаєте?
Так, Ви праві! Як і кожен свідомий українець, я пильно слідкую за можливими змінами Законодавства України. А щоб бути максимально вичерпним відповідатиму на питання, поетапно. Тут це важливо.
Найперше: щодо так званих інформаційних вкидів, то їх завжди було і буде багато. Тут потрібно розуміти, що останні події стають своєрідним каталізатором гостроти їх обговорень. Зауважу, мова зараз ще не про Підласу і її ініціативу. В загальному, прощупування реакції суспільства з використанням інформаційних заяв - це загально-світова практика. І ставлюсь я до цього – цілком нормально. Більше того, українці мають усвідомлювати, що таким чином, влада нас ще запитує та відповідно до реакції мала б прислуховуватись. Тобто, як ми-суспільство, відреагуємо на ту чи іншу інформаційну заяву – такий і матимемо результат.
Тепер моя реакція, як частини суспільства щодо Роксолани Підласої та її ініціативи.
Звісно, що мені, як і кожному простому громадянину України не може подобатись ситуація, коли йдуть обговорення про те, щоб залізти в наші кишені та витягти звідти зароблені нами кошти. І це, цілком нормальна реакція суспільства.
І мої слова, це не відповідь в стилі «хочу всидіти на двох стільцях», а про те, що ми - суспільство повинні відштовхуватись від ініціативи Підласої та спільно шукати та знайти певний консенсус, який задовільнить всіх, а в першу чергу – наших Героїчних Захисників.
Я це до того, що наразі слова Голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету – це всього лиш її думка та пропозиція того, де і як можливо отримати додаткові кошти для забезпечення Української Армії. Це не готовий Законопроект, який внесли в Парламент без врахування думок суспільства.
Народ України не варто ламати через коліно, навіть у складні часи! Наразі – це всі прекрасно розуміють, зокрема й влада. А тому, раджу багатьом лідерам думок, простим українцям, політикам та економістам, сісти й подумати: «яким шляхом? якими методами зробити так, щоб можна було збільшити наповнення бюджету?..».
На останок по цьому питанню зазначу, що в заявленому Роксоланою Підласою форматі – зміни вносити категорично не варто. По-перше: існуючі високі зарплати можуть збільшити рівень тіньової економічної складової на ринку праці; по-друге: обкладати додатковим податком купівлю iPhone/тощо – це також хибний шлях, адже багато простих українців із своїх мізерних зарплат місяцями збирають кошти на омріяний товар.
Висновок: я за те, щоб наші Нардепи у Верховній Раді та інші чиновники не розводили «срачів» одне на одних з використанням/підбуренням простих українців, а по факту займались вирішенням життєво важливих питань. А то в мене, як і в більшості українців склалась чітка думка, що їм важливо якнайдовше хайпувати на промахах одне одного, чим реально займатись своїми робочими обов’язками.
В загальному: я за чіткі та правильні рішення, які здобуваються під час фундаментального обговорення поставлених цілей. Фундаментальне обговорення – це не інформаційні «срачі», в що приміром було перетворене цьогорічне святкування Різдва Христового.
Пане Максиме, Ви зачепили тему святкування Різдва. Що не так, на Вашу думку було цьогоріч із святкуванням?
Сьогодні, як відомо, українське Православ’я розділене на три гілки: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Православна Церква України під опікою Константинопольського Патріарха та Українська Православна Церква Київського Патріархату. Це велика біда для всього українського народу, бо духовно послаблює Україну.
Різдво Христове в Україні завжди вважалося одним з найбільших релігійних свят. Проте, на превеликий жаль, цього року частина українців святкували його 25 грудня 2023 року, а частина – 7 січня 2024 року. Коли і як правильніше святкувати, знає лиш Господь Бог.
Мене бентежить інша річ. І це те, що український народ вчергове був розділений на два табори. На мою думку: питання віри не повинно бути інструментом розколу українського суспільства!
Звісно, свята пройшли, і це питання в суспільстві вже не стоїть настільки гострим за своїм протистоянням. Та якщо кожен з нас вернеться в думках на кілька тижнів назад, то згадає той суспільно-релігійний біль, що практично розколював єдиний український народ.
Особисто я згадую те, як численні блогери, лідери думок, зірки естради, політики, одне наперед іншого пропагували свій варіант із двох дат святкування. Більше того, значна частина з них старалась максимально вплинути на свою аудиторію та переконати в своїй правоті щодо дати святкування.
Я про те, що багато українців все ще не усвідомлюють до кінця сутність таких понять, як Єдина Нація і Єдиний Народ. І все що їм потрібно - це мати і пропагувати свій конфлікт; свій безпечний конфлікт під дахами теплих домівок.
Що Ви маєте на увазі? Ви про те, що весь народ чітко мав святкувати разом в одну із цих дат?
Ні, Ви мене не зовсім правильно зрозуміли. Я про те, що лідери думок суспільства не повинні були використовувати велике християнське свято, як інструмент поділу народу. Не хочу, і зараз не варто називати прізвищ та були такі, що мало не прямим текстом заявляли «святкуйте 25-го, бо по-іншому – ви московити». І це при тому, що парафіяни Української Православної Церкви Київського Патріархату відзначали Різдво 7-го січня. То що, ці люди також московити?!..
Звісно, що паралельно були й ті, хто нівелював грудневе святкування Різдва.
Я про те, що кожен може висловлювати свою думку з приводу дати і правильності святкування, але не за те, щоб «таврувати» одне одних на релігійно правильних й неправильних… та ще й під час війни.
Зрозуміло. То може скажете нашим читачам, коли Ви цьогоріч відзначали Різдво Христове? І як та з ким Ви його святкували?
Я святкував Різдво на нашій рідній Землі, в родинному колі. Скажу як є: цього року було не до святкування. Крім того, були важливі, невідкладні справи.
Коли? 25-го? чи 7-го? – цього говорити не хочу та й не варто. Вибачте, та не хочу навіть мізерним натяком якось вплинути на когось, тощо. Коли – це справа кожного з нас окремо. Кому як серце підказує – так і повинен святкувати та вчиняти ті чи інші діяння.
Дякую за розуміння.
Повернемось до інформаційних вкидів. Як ставитесь до різної суперечливої інформації? І чи немає думок згорнути свій бізнес та перебратись в інші регіони?
Ви ж самі щойно сказали – «інформаційні вкиди». Як до цього ставлюсь?!.. А як Ви думаєте, до цього ставляться сотні тисяч наших співгромадян, що проживають в цих містах?...
Зараз до цього я вже не ставлюсь! (усмішка)
Стараюсь жити, працювати та приносити користь суспільству, по можливості допомагати простим людям та нашим Захисникам. Все просто, якщо я та інший бізнес будуть покидати, в моєму випадку Одесу, то яке майбутнє чекатиме це місто і людей в ньому?.. Скажу так: поки ми на своїй землі працюємо, підтримуємо одне одного, боремось за неї – нам нічого не загрожує.
Я не планую та не буду нікуди виїжджати та переносити бізнес з Одеси. По можливості розширити – так, переносити й тікати – ні! Повторюсь – ми на свої Землі!
Через невігластво, появу численних сумнівних експертів – наш медійний простір постійно загружається брехливими наративами, і саме з невіглаством треба боротися.
Кожен повинен сумлінно займатись своєю справою.
Ви цілком праві. На цьому й завершимо інтерв’ю. Щиро вдячні, що знайшли для нас час.
